Відповідальність за жорстоке поводження з дітьми

   Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 35), а також Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» (ст. 15) вказують, що особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, або ж вчинили на­сильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність відповідно до законів України.

   Кримінальна відповідальність за діяння, що становлять насильство над дитиною в сім'ї або за її межами наступає згідно з Кримінальним кодексом України. Кримінальний кодекс України орієнто­ваний на захист дитини від будь-яких форм фізичного, психологічного, сексу­ального або економічного та соціального насильства над дитиною в сім'ї або поза нею та постійно вдосконалюється в цьому напрямку. Дії, які складають жорстоке поводження з дитиною, враховуючи комплексний характер цього поняття, можуть містити склади злочинів, передбачених широким переліком статей Кримінального кодексу України.

   Серед них умовно можна виділити три групи.

   До першої групи належать склади злочинів, які можуть бути скоєні сто­совно будь-яких осіб, у тому числі, по відношенню до дітей.

   До таких злочинів належать:

-   умисне вбивство (ст. 115 ККУ);

-   вбивство через необережність (ст. 119 ККУ);

-   умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 ККУ);

-   умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 ККУ);

-   умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 ККУ);

-   побої і мордування (ст. 126 ККУ);

-   катування (ст. 127 ККУ);

-   погроза вбивством (ст. 129 ККУ) та деякі інші.

   До другої групи належать склади злочинів, вчинення яких по відношенню до неповнолітнього або малолітнього визначено законодавством як кваліфі­куюча обставина, що тягне за собою більш суворе покарання, передбачене частинами другими, третіми тощо відповідних статей Кримінального кодексу України.

   Слід окремо звернути увагу на такі злочини, як торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 ККУ), а також сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 ККУ). Вчинення цих злочинів по відношенню до неповнолітнього або малолітнього передбачено як кваліфі­куючу обставину (відповідно, ч. 2, 3 ст. 149 ККУ та ч. 3,4 ст. 303 ККУ).

   Слід підкреслити, що ці статті містять примітки стосовно вчинення вка­заних злочинів по відношенню до дитини, які відтворюють міжнародні стан­дарти щодо попередження жорсткого поводження з дітьми, а саме вимоги Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жін­ками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транс­національної організованої злочинності, а також Факульта-тивного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і ди­тячої порнографії.

   Третю групу становлять злочини, які можуть бути скоєні тільки по відно­шенню до дитини, оскільки особу потерпілого від таких злочинів, яким може виступати тільки дитина, передбачено їх основних складом.

   До таких злочи­нів належать:

-        умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 ККУ);

-        неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я ді­тей (ст. 137 ККУ);

-        підміна дитини (ст. 148 ККУ);

-        експлуатація дітей (ст. 150 ККУ);

-        використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 ККУ);

-        статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ);

-        розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ);

-        ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 ККУ);

-        злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 ККУ);

-        незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 ККУ). 

   Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Сімейного кодек­сів України щодо усиновлення» від 4 червня 2009 р. запроваджено більш жорсткі заходи кримінальної відповідальності за вчення цього злочину;

-        втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 ККУ);

-        спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 ККУ);

-        схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 ККУ).

    До групи злочинів, які можуть бути скоєні тільки по відношенню до дити­ни, примикає також злочин, передбачений ст. 167 ККУ «Зловживання опікун­ськими правами». Потерпілими від цього злочину можуть бути як діти, так і повнолітні особи, щодо яких встановлено опіку чи піклування, проте такі дії нерідко вчинюються саме по відношенню до неповнолітніх і малолітніх.

   Адміністративну відповідальність за діяння, які полягають у насиль­стві щодо дитини в сім'ї та поза нею, передбачено не лише cт. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а й у випадках вчинення таких адміністративних правопорушень, як:

-        нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до гро­мадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спо­кій громадян, утворюють дрібне хуліганство і тягнуть за собою адмі­ністративну відповідальність за ст. 173 КУпАП;

-        якщо під час насильства в сім'ї було допущено порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, житлових будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями сільських, селищних, міських рад час, то таке діяння тягне за собою відповідальність за ст. 182 КУпАП;

-        доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповноліт­нього, особами, які їх замінюють, або іншими особами охоплюється ст. 180 КУпАП;

-        ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбаче­них законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністра­тивну відповідальність за ст. 184 КУпАП.

   Слід мати на увазі, що закріплене в статті 55 Конституції України право на судовий захист, тобто можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, надається будь-якій особі без вікових обмежень з моменту народження. Цивільне процесуальне законодавство конкретизує механізм реалізації будь-якою особою, у тому числі і дитиною, конституцій­ного права на судовий захист, якщо її права, свободи чи інтереси порушені або оскаржені. Реалізувати це право неповнолітня особа (дитина) може само­стійно у передбачених законом випадках або за допомогою законного пред­ставника. Неповнолітня особа може реалізувати право на судовий захист безпосередньо у справах, що виникають ізсімейних правовідносин, за умови досягнення чотирнадцяти років та малолітня особа - за наявності законного представника.

   Відповідно до ст. 18 та ч. 4 ст. 152 Сімейного кодексу України кожен учас­ник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпо­середнє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Крім того, на таку можливість може додатково вказуватися в окремих статтях СК України, зокрема в ст. 165, що визначає осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, а також в ст. 240, що визначає осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним, окремо вказується й на дитину, яка до­сягла чотирнадцяти років.

Copyright © 2020 - Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №32 Вінницької міської ради